Криза, яка охопила все суспільство в Росії на початку 1917 р., звичайно, мала відгук і на Лозівщині.
Захар Семенович Криволапов, розсильний на телеграфі ст. Лозова, залишив письмові спогади про мітинг, який відбувся на початку березня 1917 р. Були отримані телеграми з Харкова і Катеринослава про повалення самодержавства. Черговий по станції розписався в журналі надходжень і розповсюдив їх по службах залізниці. Після цього на вокзалі почався стихійний мітинг. Залунали промови про революцію, мир, свободу. У натовп був кинутий заклик роззброювати жандармів і поліцію. Мітингуючи разом з ораторами захопили поліцейські дільниці і зброю.
В цей час за свій вплив на маси боролися найрізноманітніші партії і політичні сили.
Одразу після повалення самодержавства почалася стихійна організація робітничих і солдатських Рад. В середині 1917 р. в Україні вже налічувалося 252 Ради. Засновниками Рад були переважно загальноросійські партії есерів і соціал-демократів. Вплив більшовиків на діяльність Рад спочатку був дуже обмеженим. Взагалі в перші місяці після Лютневої революції в Українських губерніях налічувалося не більше 2 тис. більшовиків. Згідно ч архівними даними Катеринославська організація РСДРП мала 400 членів, а Харківська - 105. У Катеринославській Раді і 250 депутатів було тільки ЗО більшовиків, а в Харківській з 300 менше 40 більшовиків. Архівних матеріалів по селищу Лозова немає, але спогади очевидців подій того часу дають підстави вважати, що і тут ситуація була аналогічною.
Але вплив більшовиків невпинно зростав. Якщо в лютому - березні 1917 р. в Україні було не більше 2 тис. членів РСДРП(б), то до кінця квітня їх чисельність зросла до 10 тис. чол. У середині ж липня більшовиків стало 33 тисячі. За масовістю ця партія істотно поступалася російським та українським есерам і меншовикам, але вона відрізнялась від інших дисциплінованістю, рішучістю і наступальністю. З другої половини року у постійно оновлюваному складі багатьох Рад робітничих і солдатських депутатів більшовики і співчуваючі їм безпартійні делегати стали переважати.
В селах також ширилась соціалістична пропаганда, під впливом якої селяни висували єдину вимогу: передати їм поміщицькі землі. Збереглися спогади Ольги Михайлівни Клименко, жительки с. Чонокам'янка. Вона записала, що в 1917 р. в селі був створений волосний земельний комітет (за законом Тимчасового уряду від 21 квітня 1917 р.). Працювали в ньому серед інших заможні селяни, такі, як М. Р. Білик, що володів 250 десятинами землі, та Жовогляд, який мав 150 десятин. Селян переконували, що земельне питання буде вирішене після Установчих зборів. Часто приїздили оратори, представники різних партій проголошували з трибуни свої промови. Але єдине, чого бажали селяни - це негайний переділ землі.
Під час Жовтневої революції в жодному селі району поміщицьких економій вже не було. Панські маєтки були розгромлені. В цих розгромах брали участь і бідні, і заможні. Останні - щоб теж мати змогу прибрати до рук чуже майно. Проти куркулів, як бідняки назвали заможних селян, відкрито ніхто не виступав, це одностайно відзначили автори спогадів з Роздолля, Артільного, Миколаївки та інших населених пунктів. Але переважна більшість селян була беззастережно на боці революції, шо означала для них зрівняльний поділ землі.
Події, що відбулися у Петрограді 25 жовтня 1917 року, були . прийняті відносно спокійно і в Харкові, і в Катеринославі, і в Лозовій. Дискусії, мітинги та збори - ось цим поки що й закінчувався обмін думками між представниками різних партій. Але після захоплення влади в Харкові більшовиками, ситуація змінилася.
27 грудня харківські червоногвардійці на чолі з М. А. Руднєвим зайняли станцію Лозова, вибивши з неї загін Центральної Ради. До харківських приєднались донецькі червоногвардійці під командуванням Д. П. Злоби та звідний загін П. Є. Єгорова, після цього всі ці частини рушили на Синельниково і Павлоград.
Коли більшовики почали збройну боротьбу проти Центральної Ради, село залишилось нейтральним. Установчі збори, на які сподівалося село, почалися. Вибори до них показали, що за есерів в Україні було подано близько 80% голосів. Та коли більшовики розігнали цей виборчий орган, майже ніхто не виступив проти. Парадокс? Але боротьба йшла між самими соціалістами, і народ просто не зміг розібратися у різниці їхніх поглядів. Більшовики перемогли.
Восени 1917 р. в Лозовій, Панютиному, Катеринівці почали створюватись загони Червоної Гвардії, які повністю контролювались більшовиками. Перший бойовий батальйон Червоної Гвардії в Лозовій називався "Смерть буржуазії". К. І. Бронников, колишній червоногвардієць, про ці події згадував так: "У грудні 1917 р. я випадково опинився в Лозовій. Станція того часу являла собою киплячий казан. Скупчилося багато військ, що їхали з фронту. Вночі піднімалася стрілянина, іноді були й сутички. Біля перехідного моста через залізницю у низькому приміщенні, схожому на флігель, розмістився штаб Червоної Гвардії. І що впадало в око, так це два кулемети "Максим", які стояли коло входу, тут же були вартові і велика об'ява: "Записуйтесь до лав Червоної Гвардії!" Коли я врахувався до загону, то був направлений в кінотеатр Воскобойникова, що знаходився на майдані селища. Там фактично вже була казарма, де розміщувались чоловік 150-200. Були організовані взводи і відділення. Нас поспіхом навчали військовій справі на площі перед кінотеатром. Навчання було нетривалим, разом п цим ми охороняли вночі станцію, наводили лад серед відступаючих військ - пропонували солдатам здавати зброю, іноді роззброювали їх, а дехто з них переходив у Червону Гвардію...".
В січні Лозівський загін був направлений "Для реквізиції хліба, цукру та інших продуктів у поміщицьких господарствах для молодої республіки", при цьому були неодноразові сутички з військами Центральної Ради. А коли в Україну вступили німецькі війська, цей загін відступив на територію Росії. У подальшому члени загону, жителі різних сіл нашого району — Орільки, Катеринівки, Михайлівки тощо, воювали на броньовиках.
Після підписання мирного договору у Брест-Литовську майже вся територія України, в тому числі і наш район, була окупована німецько-австрійськими військами. Центральна Рада ще деякий час вважалася німцями за маріонеткову владу, та дуже швидко окупанти зрозуміли, що реально вона не має ніякого впливу на ситуацію в країні.
Збереглася цікава доповідь начальника оперативного відділу германського східного фронту про стан справ на Україні у березні 1918 р.: "... У країні немає ніякої центральної влади, що охоплювала б більш-менш значну територію. Вся країна розділена на цілий ряд окремих областей, що обмежуються повітами, містами, а іноді, навіть, окремими селищами і селами. Влада в таких областях належить різним партіям, а також і окремим політичним авантюристам, розбійникам і диктаторам. Можна зустріти села, оперезані окопами, жителі яких ведуть із сусідами війну за поміщицькі землі. Окремі отамани панують в областях, підкорення яких вони досягають за допомогою своїх прибічників і найманців. У їхньому розпорядженні знаходяться кулемети, гармати і броньовані автомобілі, як і взагалі багато зброї розтягнуто населенням.
Не слід говорити, що більшовики спираються лише на російські війська, що залишились в Україні, чи на банди з Великороси, вони мають і багато прибічників на Україні. Всі робітники настроєні по-більшовицькому, як і значна частина демобілізованих солдатів. Важко встановити, яке ставлення селян до більшовиків. У тих селах, де побували більшовицькі банди, де вони грабували і реквізували, селяни настроєні проти більшовиків. А в інших місцях, певно, більшовицька пропаганда мала успіх і серед селян. Головний інтерес селян зосереджується на питанні про наділення землею; вони підуть за Радою, якщо вона не відмовиться від розподілення поміщицьких земель між селянами. Але якщо Рада змінить будь-що у 3-му і 4-му Універсалах, у яких проголошується безкоштовне відчудження землі на користь селян, то селяни підуть за більшовиками. Українська самостійність, на яку спирається Рада, має в країні надзвичайно слабкі корені. Головним її захисником є невелика купка політичних ідеалістів".
Побачивши, що при співробітництві з безпорадною Центральною Радою вони не досягнуть своєї стратегічної мети, німці розігнали її, зробивши ставку на гетьмана Скоропадського. За укладеною з ним у вересні 1918 р. угодою планувалось вивезення з України великої кількості продовольства. Така політика викликала ще більше обурення у населення, яке ненавиділо окупантів. А коли німці створили спеціальні команди, очолювані "агрономічними" офіцерами, щоб викачувати продукти із селян, почалась збройна боротьба проти них. З цього часу спокою на українській землі не було впродовж чотирьох років. Досить лише згадати: після німців до влади прийшла Директорія, потім більшовики, з якими, як тепер виявилось, боролася, і досить успішно, численна армія селянських повстанців, за ними білогвардійці встановили колишній поміщицький лад; їх змінили партизани і більшовики. Потім майже дійшли до нашої території врангелівські війська. Коли їх відігнали, район довгий час лишався ареною постійних боїв з різними бандитськими угрупуваннями. В Дніпропетровському облдержархіві зберігається величезний том документів - військових зведень з Павлоградського повіту. Майже кожного дня на наших землях орудували різні банди, спровоковані більшовицьким режимом, від махновців до Марусі і Козлова. Цей кривавий розгул тривав доти, поки для цього було підґрунтя. Однією з причин збройного опору селян проти влади була продовольча розверстка. Радянським військам подавали допомогу самодіяльні частини особистого призначення (ЧОН), які складалися з робітників і селян-незаможників. Але і репресивні заходи Радянській владі не допомогли: розверстка була виконана лише наполовину. А це значило, що більшовики опинилися в критичному становищі.
Лише із деякою зміною економічної політики більшовиків, які оцінили, нарешті, реалії життя, змінилась загальна ситуація в країні і, звичайно, в Лозівському районі. Була проголошена нова економічна політика.
